| Середа, 27 Лютого 2008 Року |
|---|
 23:05 | 
| | ХХХ |
| Я хотів сьогодні прийти до тебе та не зміг додзвонитися, щоб попередити адже ти будеш ображатися на мене. Та й тобі потрібно вчити уроки. У мене було в планах попросити стати моєю дівчиною і запропонувати ходити разом. Та ти знаєш, що я сором’язливий, а тому не знаю, як тобі сказати про це.
Сонечко, знаєш, як мене зворушили сьогодні твої ніжки, такі витончені, смагляві і напевно шовковисті на дотик. Я кажу напевно, тому що не торкався їх і не знаю точно.
Маша, я не можу без тебе. Мене постійно переслідує сум і страх. Сум через те, що не можу бути біля тебе, а страх тому, що боюся зробити щось не так.
| | |
| Вівторок, 19 Лютого 2008 Року |
|---|
| 23:14 |
| | Все одно кохатиму... |
| Не знаю коли до тебе попаде цей лист і чи взагалі ти прочитаєш його, тим паче це немає значення, тому що річ полягає у іншому. Не знаю чи правильно я роблю те що пишу тобі зараз, адже пройшло стільки часу відколи ми розійшлися і у тебе напевно інше життя. Я кажу напевне тому, що нічого не знаю. Ми майже не бачимось, не розмовляємо… та це не означає, що я забув про тебе.
Ні це зовсім не так, зовсім не так. Кожен прожитий мною день насичений думками про тебе. Я уявляю тебе у образі інших людей, навіть у образі предметів, у всьому. Не знаю чи правильно це, та інакше я не можу. Знаєш багато людей мені говорили: „Навіщо тобі та Машка, чого ти зациклився на ній. Ти підеш вчитися у тебе появляться нові знайомства, нові друзі, почнеться нове життя. Ти її забудеш, не парся.”( І щось в цьому роді.) Знаєш я відповідав, що це неправда, бо ти для мене не просто захоплення, не просто іграшка, не предмет.
Як-не-як я закінчив перший курс… один. Я досі один, можливо ти не повіриш та у мене немає дівчини, як і не було відколи ми розсталися. Можливо я робив неправильно, що відштовхував дівчат яким подобався та тепер уже нічого не зміниш. Я просто не хотів їм розбивати серце, адже знаю який при цьому біль людина відчуває. Правда є правдою. Для того щоб поранити кохану людину потрібно декілька секунд, а щоб вилікувати ці рани потрібні довгі роки. Вона тоді не може спокійно жити, спати взагалі не може нормально існувати. Як і я не можу без тебе. Не можу сказати, що зі мною таке зробилося та я ніяк не можу забути про тебе. Цей період під час якого ми зустрічалися навічно викарбувався у моїм серці. Деколи просто сидячи наодинці із собою я думаю чи зможу взагалі коли небудь забути тебе і сам даю відповіді на своє питання. „НІ! Ні! НІ!” Тут виникає інше питання „Чому?” Відповідь дуже проста і впевнена: „Бо я тебе люблю. Бо ти мені надзвичайно подобаєшся, бо я без тебе сходжу з розуму.”
Ти можеш запитати чому я раніше не казав про це адже це не перший день в розлуці, не перший день без тебе. А тому, що я боявся сказати правду, боявся промовити її, та вона линула з мого серця і я повинен дякувати за це лише тобі. Адже це ти надихнула мене писати вірші. Можливо вони не ідеальні та багато людей говорили, що вони з душею, що в кожному з них є часточка правди і часточка віри. Так, саме віри, тому що я досі надіюся на те, що ми знову будемо разом.
Зараз я сховав дуже далеко свою гордість, бо знаю, що вона тут недоречна і так палко з чистим серцем і душею кажу тобі: „ Я Тебе ЛЮБЛЮ!„ Сонечко я готовий повторяти тобі це мільйони разів лиш би ти була зі мною, лиш би я міг дивитися на тебе, не говорячи вже про те щоб міг доторкнутися до тебе, до твого прекрасного тіла, до твого волосся. Дивлячись на навколишній світ я не можу знайти тих речей, які б змогли зрівнятися із твоєю красою. На їхньому фоні ти виглядаєш богинею.
Не знаю, що ще тобі сказати, почуття і сльози приглушують усі слова. Я знаю лише одне „Кохання ніколи не звертає уваги на перешкоди, котрі трапляються у нього на шляху…”
З повагою той, хто тебе вічно
любитиме і ніколи не забуде.
[block]
| | |
| Неділя, 17 Лютого 2008 Року |
|---|
| 18:43 |
| | |
| Сонечко, я просто літаю у хмарах від проведеного вечора разом. Я ніколи не забуду того вечора, адже тоді я перший раз призначив тобі побачення.
Та при цьому я зробив помилку запізнившись на нього, звичайно це не прощається, та думаю що зможу виправити свою провину. Тому, що не зможу жити без тебе, без твоєї присутності.
Я здогадуюсь чому ти образилась тоді в школі і не хотіла мені сказити. Так ти злилась я бачив це, адже ти зривала усі квіти підряд. Та давай ніколи не згадувати тих подій, а відкладати у пам’яті усе добре і приємне для душі і серця.
Я не знаю, що зі мною, я так хочу бачити тебе , і лише нічна година може розвіяти мої сумніви і мою тугу.
Кицю, яка ж ти гарна, які бездонні ці карі оченята, а як пильно вони стежать за всім навколишнім. А ця яскрава посмішка, я прагнутиму, щоб вона ніколи не пропадала із твого милого личка. Для опису твоєї краси я не можу знайти потрібних слів, а знаєш чому? А тому, що їх немає, адже у тебе краса неземна. Її не можна порівняти із ласкавими хвилями моря, ні з ясним сонячним промінням.
А ці соковиті губки вони солодші за всі земні і неземні солодощі. Немає нічого ніжнішого і теплішого за твої розовенькі щічки. Тільки доторкнувшись до них відчуваєш смак перемоги. Перемоги над усіма невдалими спробами досягти чогось великого і прекрасного. Твій аромат я зможу впізнати серед мільйонів інших ароматів, а голос із мільйона інших голосів.
Золотко, твої обійми це найпрекрасніші і найтепліші літні дні із теплим жаданим дощиком. З тобою мені тепло у найлютіші морози і прохолодно у надзвичайну спеку. Сонечко, ти той рятівний промінець, який може вивести мене із глухої безодні, яка окутувала мене такий довгий час.
Я дякую Господу, що на землі є така людина, заради якої я можу жити. Адже без тебе моє існування приречене на загибель. Заради коханої людини я готовий іти на любі поступки і ризики. Золотко, я молитимусь за те, щоб між нами не було ніяких перешкод.
Золотко, знаєш, як мені було добре у п’ятницю ввечері, жалію лише про те, що він так скоро закінчився, та знаю, що скоро настане продовження.
Можливо я і не рішучий, та я не люблю поспішати особливо у стосунках з коханою людиною. Як мені було приємно доторкнутися своїми вустами д твоїх щічок, носика, ніжно витонченої шийки. А коли наші вуста злилися воєдино і наші подихи перепліталися я хотів щоб час завмер і ми разом з ним.
Цей поцілунок — перший, справжній назавжди залишиться у моїй пам’яті. Я і досі відчуваю його в себе на вустах і сподіваюсь, що він не останній у наших стосунках. Я не дам згаснути нашим почуттям і ти скоро зрозумієш це. Кішечко моя я хочу запропонувати тобі свою дружбу, попрошу стати моєю дівчиною. Я буду благати Бога, щоб відповідь твоя була позитивною.
На добраніч, моя Зайка, завтра зустрінемось. Я люблю тебе!!![block]
| | |
| П'ятниця, 15 Лютого 2008 Року |
|---|
| 13:25 |
| | |
| Ну ось я закинув блокнота і почав писати тут. Взагалі вже пройшло трохи часу з тих пір відколи я займався цією справою хоча я хочу все переписати сюди, ще не знаю чому, але хочу.
Знаєш, останнім часом мені все сумніше і сумніше. Не знаю можливо це доля зустріти тобі нового хлопця, подружитися з ним, а потім почати зустрічатися. Я тут нічого не можу поробити, адже це твій вибір і тобі не можна нав’язувати лишні ідеї. Знаєш мені справді цікаво чому ти запитала Сашка про мене і про те чим я зараз займаюся. Хоча також цікаво чому ти про це питаєш, коли не хочеш до мене повертатися. Наскільки мені відомо то ти зав’язуєш стосунки з іншим хлопцем, хоча можливо ви просто друзі. Я не знаю нічого, навіть не знаю хто він. В деякій мірі мені все одно, тому що я тут ні причому, просто мені хочеться щоб ми знову були разом. Так тобі правду говорив Саша я досі прагну зустрічатися з тобою, справді як не крути, серце не покидає надія.
Повір життя важка річ і дуже проста одночасно. Хоча чому я тобі це кажу адже ти і сама це добре знаєш, бо мала гіркий досвід кохання. Знаєш мені досі в голові не вкладається чому, а точніше як можна було тебе покинути. Знаєш коли хлопець залишає дівчину то це виглядає просто гидко, тоді він виглядає бридко.
[block]
| | |
| Четвер, 14 Лютого 2008 Року |
|---|
| 14:13 |
| | |
| Знаєш чому я знову пишу? По тій же самій причині, що і завжди. Я пишу, тому що кохаю…я кохаю, як і раніше… як і раніше одну тебе…
Але ти цього досі не зрозуміла. А можливо і зрозуміла, та не хочеш цього показувати? Можливо.. Я не знаю.
Якби ти тільки знала, як мені зараз хочеться плакати. Я розумію що стаю не потрібнішим все більшій кількості людей. Чому вони так відносяться до мене, чим я завинив перед ними. Скажи мені хоч ти, ти одна можеш знати відповідь на це питання.
| | |
|
Профіль 
Приватне повідомлення 
Анкета 
Гостьова книга 
Фотоальбоми 
Клуби 
Вірші 